Інтелігенція завжди брала активну участь у культурному та політичному житті своєї країни, й угорські письменники — не виняток. Протягом XX століття вони не лише творили, а й об’єднувались у професійні організації, які ставали центрами інтелектуального спротиву, творчої співпраці та громадянської активності. Однією з таких структур стала Асоціація угорських письменників. Більше — читайте на сайті budapestski.eu.
Поява Асоціації угорських письменників
Історія Асоціації угорських письменників тісно пов’язана зі Другою світовою війною та радянською окупацією країни. Такі умови унеможливили нормальну роботу старих письменницьких спілок, й угорські письменники взялись за пошук інших, які б захищали їхні інтереси та права. У січні 1945 року вони створили Вільну організацію угорських письменників, членство у якій звільняло від громадських робіт та гарантувало соціальну допомогу.
Першочерговим завданням Вільної організації угорських письменників наприкінці Другої світової війни був пошук безвісти зниклих письменників. Вона не могла задовольнити бажання тих, хто хотів відновити повноцінну письменницьку діяльність та дискусію. Тому угорські письменники, які знали про існування Спілки письменників СРСР, запропонували створити подібну в Угорщині. Комуністи підтримали їх, і 10 квітня 1945 року з’явилась Спілка угорських письменників — майбутня Асоціація.
Влітку того ж року Спілка угорських письменників провела свій перший з’їзд, а незабаром отримала будинок для штабу. Комуністи підтримували її, щоб надалі контролювати письменників та створювати “правильний” літературний канон в Угорщині. Це стало очевидним після 1947 року, коли комуністи захопили владу й почали наступ на всі сфери життя угорців, зокрема культуру. “Наша головна вимога до робітників культури… полягає у тому, щоб вони вчились у радянської культури”, — говорив Йожеф Реваї. Тобто писали про стахановців, трактористів, партійних робітників і так далі.
У 1949 році комуністи звільнили старе керівництво Спілки угорських письменників і призначили “своїх” — тих, з ким можна співпрацювати. Наступного року провели “переоблік” членів Спілки угорських письменників — вигнали “ворогів народу” та замінили їх робітничими й селянськими письменниками. 27-30 квітня 1951 року відбувся черговий з’їзд письменників, на якому прославляли Йосипа Сталіна, СРСР та Матяша Ракоші.
Роль Асоціації угорських письменників в історії Угорщини
Не всі угорські письменники змирились із такою дійсністю, деякі вимагали реформ. Але, оскільки результату не було, у 1956 році вони взяли участь у повстанні проти радянської окупації. Будинок Спілки угорських письменників став одним із центрів революції, а члени — її рупорами. Голова Спілки, Петер Вереш прочитав маніфест, у якому йшлося про звільнення угорської нації. Члени Спілки, зокрема Юла Іллієш, Золтан Зельк та Тібор Дері, відкрито виступили проти політики партійного керівництва, за свободу та демократію.
На жаль, радянські військові змогли придушити Угорську революцію. Спілку угорських письменників спочатку тимчасово “прикрили”, а потім взагалі розпустили як щось, що шкодить Угорській Народній Республіці. Її членів визнали “контрреволюціонерами” й почали переслідувати. Найвідомішим засудженим був Тібор Дері, який, зокрема завдяки міжнародним протестам, зміг уникнути смертної кари, але отримав 9 років.
Хоч комуністичний режим продовжував контролювати Спілку угорських письменників, її члени постійно прагнули до розвитку. У сімдесятих роках товариство вже мало регулярне клубне життя з літературними вечорами, бесідами, презентаціями книг, привітаннями. Наприклад, з 1970 по 1975 рік було проведено близько двохсот заходів.
Лише наприкінці XX століття Спілка угорських письменників, як і сама Угорщина, звільнилась від радянської окупації. Спілку було перейменовано в Асоціацію угорських письменників. Письменники нарешті отримали змогу писати й видавати те, що хочуть. Почався новий етап розвитку угорської літератури.