Після Другої світової війни угорське мистецтво опинилось під контролем комуністичного режиму, який вимагав відмови від західних тенденцій на користь радянських. В угорських митців, по суті, не залишалось вибору — або творити в рамках соціалістичного реалізму, або бідувати. Як же розвивалась література, образотворче мистецтво, кіно та архітектура Угорщини в таких умовах? Більше — читайте на сайті на budapestski.eu.
Історичний контекст
За Тріанонським договором 1920 року, Угорщина втратила 2\3 територій та населення, зобов’язалась зменшити свою армію до 35 тисяч і виплатити величезні репарації країнам-сусідам. Це стало національною трагедією угорців, навіть викликало реваншистські настрої у деяких.
Німці скористались ситуацією. Пообіцяли угорцям відновити “історичну справедливість”, а ті, своєю чергою, вступили у Другу світову війну на боці держав Осі. З часом Адольф Гітлер почав сумніватись у відданості Угорщини та вирішив унеможливити зраду з її боку, окупувавши в березні 1944 року.
До вересня 1944 року Угорщина перебувала під німецькою окупацією, а потім — перейшла під радянську. Зайнявши її, радянські сили розпочали радянізацію. У результаті наприкінці 50-х років XX століття в Угорщині була тоталітарна комуністична влада, яка втручалась у всі сфери життя угорців. Зокрема, у мистецтво.
Вплив комуністичної ідеології на угорське мистецтво
Комуністична влада знала: мистецтво — це потужний інструмент впливу на суспільство. Воно формує уявлення про добро та зло, кидає виклик усталеним нормам і змушує людей сумніватись. Цілком спроможне дискредитувати режим, тому комуністи поставили угорське мистецтво під свій контроль. Або, як казали, “на службу трудящим”.
Першим кроком була переорієнтація мистецтва із Заходу на Схід. Від угорських митців вимагали, щоб вони “віднині не на Париж, а на Москву звертали свої погляди”, — як писав Йожеф Реваї. Їх переконували, що все західне — буржуазне, відповідно деструктивне. Тоді як радянська культура — пролетарська, а значить “ідеальна”.
Угорським митцям нав’язували творчість радянських письменників, художників, акторів та архітекторів, ставлячи її за приклад. Нібито угорці також мають творити в рамках соціалістичного реалізму. Зображати стахановців, трактористів, партійних робітників, воїнів, робітниць — пролетарів, які працюють задля побудови соціалізму та перемоги робочого класу над буржуазією.
В угорських митців, по суті, не було вибору — або підлаштуватись під комуністичну ідеологію, або бідувати. Якщо людина продовжувала творити “по-буржуазному”, її могли заарештувати. Тож, зрозуміло чому багато угорських митців примирились із запитом режиму.
Становище угорського мистецтва у 1950-ті
Ряд угорських письменників почав творити відповідно до канонів соціалістичного реалізму. Наприклад, Пал Сабо написав декілька романів про життя і труд угорських селян напередодні Другої світової війни та після. Петер Вереш – про селянський колективізм. Лехела Себерені — про угорських представників робітничого класу та їхню боротьбу проти буржуазії. Угорські поети також оспівували важку працю та комуністичний режим, зокрема постаті Йосипа Сталіна та Матяша Ракоші.
У образотворчому мистецтві відбувались подібні процеси. З’явились такі картини: “Стахановець меблевої фабрики” Ласло Фелдхазі, “Бригада трактористів” Золтана Чекеї, “Партизани” Йене Бенедикт, “Перед бурею” Дьордь Кадара і Дьордя Конецьні. Крайня демонструє цікаву тенденцію, а саме звернення до минулого та переосмислення його з комуністичної погляду.
На картині “Перед бурею” Дьордя Кадара й Дьордя Конецьні зображено селянське повстання 1514 року на чолі з Дьордем Дожа. Селяни виступали проти земельної знаті, але зазнали поразки й серйозного покарання. Їхнього лідера жорстоко стратили, а комуністичний режим вирішив підносити його як символ борця проти буржуазії.
Особливу увагу комуністи звернули на кінотеатри, адже ще Володимир Ленін писав: “кіно — найважливіше з мистецтв”. Воно викликає сильні емоції і є надзвичайно ефективним для пропаганди. Виходячи з цього, в угорських кінотеатрах зробили ставку на створення ідеологічно виважених фільмів, які демонстрували героїзм трудящих, боротьбу з ворогами, велич соціалістичних перетворень. Особливу роль відіграли державні інституції, які фінансували виробництво.
Також змінилась архітектура Угорщини. Режим прагнув зробити її максимально функціональною, а не естетичною. Значного поширення набула індустріальна архітектура — зведення заводів, житлових кварталів, шкіл і лікарень. Місто Дунауйварош стало взірцем нового “соціалістичного міста”, побудованого за зразком радянських ідей містобудування. Декоративні елементи в архітектурі виконували пропагандистську роль — фасади прикрашали мозаїки, барельєфи, картини на теми праці та революції.
Правду кажуть: мистецтво — дзеркало епохи. Досить лише поглянути на повоєнне мистецтво Угорщини, щоб зрозуміти тогочасні реалії.